Мій сайт

SOS! Лисиця наступає.

Катастрофічно збільшується кількість лисиць в Україні. На Волині лис забіг в село Яровище, покусав гуску і собаку. Лиса забили. Аналіз підтвердив підозру. Лис скажений.

На Хмельниччині в село Василівку вночі завітав, як показав аналіз, скажений лис. Він накинувся на двох собак, і ті його задушили.

Нещодавно одразу два лиси серед ночі з'явилися в центрі м. Хмельницького, перегризлися з безліччю собак, нарвалися на англо-руського гончака і той їх враз порішив. Аналіз підтвердив: скажені. Скільки тепер в обласному центрі безпритульних песиків захворіють на сказ і скільки вони зможуть покусати дітей?!

На жаль, таких прикладів багато.

В газеті «Подільські вісті» N102 від 8 серпня ц. р. є інтерв'ю начальника управління ветеринарної медицини Хмельницької області Айшпура, в якому є такі рядки: «... більшої проблеми, ніж сказ, нині в області немає. При нормі 0,5-1 особина червоної лисиці на 1000 гектарів у нас їх 8-10! Лис — природний резервуар сказу. За шість місяців цього року вже зареєстровано 141 випадок захворювання на сказ свійських тварин...» В структурі захворювання серед диких тварин лис займає 97%.

Заступник голови президії Хмельницької облради УТМР В.В. Кочупінда додав, що «...річний приріст цього небезпечного хижака становить мінімум 200%. Отож, Хмельниччина в кінці літа матиме понад 10 тисяч червоних лисиць. Така велика кількість призведе до поголовного знищення зайченяти та іншої мисливської фауни».

Мені, автору цих рядків, двічі довелося бачити в урочищі Лозовець (Хмельницька область), як два крупних лиса атакували косулю. Вона не могла втікати, бо мостилася до пологів. Як тільки мокреньке козенятко з'явилося на світ, незважаючи на мої окрики, на каміння, яке я в лисиць жбурляв, ті схопили козеня і зникли в густих чагарниках. Так вони підбирають і маленьких зайченят, мишкуючи в полях. Адже біля лисячих нір в екскрементах хижака завжди повно заячої шерсті. Хижак є хижак.

Останнім часом у лисиць з'явився «напарник ». Це дикий собака, повторюю — дикий! У пресі про існування виду (не боюсь цього слова) - ні слова. Науковці-мисливствознавці не знають такого звірюки, або не звертають на нього уваги. В мисливських документах згадується тільки бродячий пес.

Дозвольте запевнити, що це абсолютно різні поняття.

Бродячий пес — це той, що заблукав і шукає дорогу додому. Це може бути і високопородний собака, і песик, що пішов з вашою тещею по опеньки і загубився, а, може, і бездомний пес, що вештається по містах і селах.

А дикий пес — це звір, агресивний і небезпечний. Він народився, як і його батьки, в розширених лисячих норах, має запах звіра. Чому я так пишу: «звіра?» Чому «запах»?

Коли на полюванні мої англо-руські гончаки в лісі випадково зустрінуть бродячого собаку, — вони обнюхаються, погиркаються і розходяться мирно.

Зустрівши дикого пса або натрапивши на його слід, гончаки поженуть його, як женуть лиса, вовка, енотовидного собаку. А доженуть, то розірвуть. Чого ж вони бродячого не чіпають? У мешканців лісу є свій запах. Про це інформація хмельничанина П.А. Ковальчука. В липні ц. р. жителі с. Павликівці Волочиського району поскаржилися, що в них невідомо як зникають каченята, гусенята та інші домашні тварини. П. Ковальчук з товаришами (О.Зуб, С. Пекаделюк, Р.Гуменюк) обстежили навколишню місцевість. З густої трави вискочила чорно-сіра з напівстоячими вухами волохата «вовчиця» і зникла в густих лозняках. Обстеживши нору, мисливці виявили в лівому віднорку шестеро сіреньких собачат, а в правому — п'ять тушок, декілька каченят і гусенят.

А в усіх документах Держкомлісу та інших державних установ згадуються тільки бродячі собаки. Зважте, що дикий пес набагато небезпечніший від бродячого. Де вихід? В наших угіддях міліції немає. Ветслужба, санепідемстанція теж заходять в ліс хіба що по гриби. Лісники та екобезпека суттєво справи не поліпшать, бо штат мізерний. Адже угідь майже 50 млн. га, а єгерів та лісників обмаль. Надія лише на мисливців та на їх чотириногих помічників — гончих та норних мисливських псів.

Тільки вони (півмільйона озброєних людей) під час полювання можуть суттєво скоротити навалу зухвалих хижаків — рознощиків сказу.

А що ми маємо? Враховуючи «клопотання» лисиць, попри ст. N19 Закону про полювання в Україні, Держкомліс 21.04.2003 р. видав наказ N76 про скорочення полювання з трьох місяців до двох. Полювання на хутрових звірів заборонили саме в січні. Чому? Мабуть, тому, що саме в січні починається тічка (спарювання) лисиць, і не хочуть їм заважати. Хай ще на 200-400 % збільшиться кількість лисиць на нашу біду. Хай вмирають діти, покусані скаженим лисом. Недавно в с. Рижанівка на Черкащині лис покусав кота, кіт покусав п'ятирічного хлопчика і через місяць дитятко померло. Аналіз — сказ. Кажуть, що будуть утворюватися спеціальні бригади по знищенню лисиць і бродячих собак. Що можна сказати? Бригада — це епізод, а не система. Крім того, якщо в кожному районі створити таку бригаду, то прочесати всі угіддя України вони зможуть тільки за 10 років.

В ст. N19 Закону про мисливське господарство України чорним по білому написано, що на зайця полюють з 1 листопада по 31 січня, на лиса — з 15 жовтня по лютий включно. Ріжуть терміни. Не довіряють мисливцям. Наш український мисливець — це, по-перше, любитель рідної природи і вірний її охоронець.

Знищити лиса може тільки він, мисливець. Я вже мовчу про вовка, шакала, який нещодавно з'явився в Україні (мабуть, довідався, що шлюбний період хижаків у нас охороняється Законом), про енотовидного собаку.

Тільки мисливець може суттєво зменшити кількість хижаків. На жаль, скорочення строків полювання вже скоротило на 50% кількість мисливців. Адже за 2 місяці полювання чесний мисливець-трудівник не стане платити двісті гривень внесків, страхування, в Держліс, в міліцію, в медицину і т.д. Це абсурд! В нашому Законі про полювання сказано, що полювання проводиться в усі дні тижня. Київські можновладці скорочують до 2-3-х днів. Панове! Чим менше днів полювання, тим більший прес на дичину. Це ж зрозуміло учневі молодших класів.

Ще про одну нісенітницю. Як відомо, в Україні чверть мисливських угідь відведена під так звану відтворювальну зону, в якій роками забороняється всяке полювання. А це ніщо інше, як колиска для лисиць. Тихо, пострілів не чути. Плодися, лисонько, і поїдай мисливську фауну на здоров'ячко.

Були ж в радянські часи зелені зони навколо міст. І що? Окрім лисиць, там ніщо не водилося.

Треба спочатку винищити лиса, а тоді вже забороняти полювання. Табу дає результати, якщо його вводити не на площу, а на вид.

Де вихід?

1. Треба навести порядок на сільських скотомогильниках. Не викидати

загиблих телят та поросят на узліссі, а закопувати їх.

2. Рішення на конкретний вихід на знищення лисиць має приймати користувач угідь. Наприклад, вночі випала пороша. Голова райради УТМР або єгер погоджує з мисливствознавцем, збирає бригаду з мисливців, і через годину-дві бригада вже в лісі (в саду, в полі, в лозняках, в очеретах і т. д.). Такий порядок обов'язково дасть продуктивний результат.

3.Полювання повинно проводитися згідно з Законом України про мисливське господарство. Ніхто в областях і районах не мав би права заважати його здійсненню. Навіть отой мізерний двохмісячний сезончик чинуші на місцях скорочують по-своєму. Кажуть: поки не зберемо буряки, ніякого полювання не може бути (Хмельниччина). Отакої.

Дилетанти, волюнтаристи не відають, що у кожного мисливця на кожен вихід на полювання є платна відстрілочна картка, у якій вказано, де, коли і на якого звіря полювати. Я не пам'ятаю випадків, коли б цю картку видавали на бурякові плантації.

Мисливство — одна з галузей народного господарства, яку треба постійно розвивати, вдосконалювати і,

звичайно, використовувати на благо суспільства.

Природа — наш спільний дім. І від того, як ми користуватимемося ним, доглядатимемо його, залежить його майбутнє.

Не директивами про заборону полювання ми збережемо полювання, а самим полюванням, розумним і науково обґрунтованим.

Обмеження, або невмотивована заборона полювання за наявності десятикратної щільності хижаків, — це сучок, на якому ми сидимо і рубаємо його власною сокирою.

Ю.БУКАТЕВИЧ, Почесний член УТМР м. Хмельницький.